Восени 1705 р. в замку перебував гетьман України І.Мазепа. Під час Північної війни йому з козаками, виконуючи завдання Петра І, довелося втихомирювати заворушення на Правобережжі, викликані чварами серед польської шляхти. Квартирував із військом у м. Дубно (нині Рівненщина). І вже тоді, очевидно, виношував плани зближення зі шведським королем Карлом ХІІ. З Дубна й Бродів гетьман часто навідувався до княгині Ганни Дольської на хутір Біла Криниця біля Кременця. Княгиня була в родинних зв’язках із підтриманим шведами познанським воєводою Станіславом Лещинським, який волею обставин став польським королем. А тут ще й царський посланець на Волинь Олександр Меншиков заповзявся розпоряджатися козаками, не беручи до уваги думку гетьмана.

1706 рік Іван Мазепа зустрічав у гостинному двоповерховому палаці Дольської - його запросили бути хрещеним батьком онука Ганни. В одному з тестаментів зберігся запис, що після двох днів святкувань Мазепа з княгинею Дольською вирушили з Білої Криниці на Броди. Приятелювання з Ганною Мазепа, безумовно, використовував і з політичною метою - для з’ясування настроїв шведського двору та передумов угоди зі Швецією. Саме тут гетьман вів переговори з місцевою українською шляхтою про перехід на сторону Швеції у боротьбі з Росією, яка почала нищити автономію України.

Згодом, у 1725р. село разом із замком переходить до князів Радзівілів.
В 1806 р. під час відсутності господаря Домініка Радзівіла замок згорів разом здорогоцінностями, які збиралися віками. Деякий період замок був пусткою. Поміщик Чосновський, який купив с. Білокриницю у князів Радзівілів, вирішує реставрувати замок. У 40-х рр. ХІХ ст. на місці старого замку, Ю.Чосновський заклав розкішний палац. Завершити його не вдалося. Поміщику вдається відновити праву частину споруди. За активну участь Чосновського у польському повстанні 1863 р., він був репресований царським урядом.

На відкритому аукціоні в 1866 р. Білокриницький замок з маєтком в загальній кількості близько 4500 десятин лісу, луків, орної землі придбав чиновник з особливих доручень при Київському генерал-губернаторові, таємний радник, граф Олександр Феодосієвич Воронін за 27000 карбованців.
Ставши власником Білокриницького маєтку, О.Воронін у 1884 р. пішов у відставку по стану здоров'я, зайнявся господарюванням та відновленням замку.
В останні роки життя О.Воронін часто хворів. З травня 1890 р. О.Воронін помирає, залишивши заповіт, згідно з яким Білокриницький маєток та капітал у сумі 180000 крб. переходить «на користь народу» для влаштування ньому сільськогосподарського навчального закладу.

У 1891-1892 р. добудовується з західної сторони двохповерховий корпус і праве крило з баштою. Стиль будівлі було збережено, а у добудованих приміщеннях розмістились класні кімнати, інтернат - гуртожиток, квартира управляючого. В жовтні 1892 року, виконуючи заповіт Графа Вороніна, в замку організовано сільськогосподарську школу. Лісовий відділ при ній відкрито в 1898 році. Ця школа в кінці XIX ст. була яскравим промінчиком світла на Волині, вогником сільськогосподарської культури і науки. Вчителі школи прищеплювали любов до зеленої вроди землі. Любов та, як найчарівніший спадок, переходила з покоління в покоління.

Згідно заповіту О.Вороніна, школа була створена для селянських дітей Волині, Полісся, Поділля, Галичини. Курс навчання був трьохрічним. На перший курс приймали юнаків, які закінчили двохрічні училища (7 класів).
Всього учнів у школі нараховувалось 130 чоловік, включаючи 10 чоловік на додатковому лісовому відділенні. Всі учні жили в гуртожитку -інтернаті. 30 учнів школи були на повному шкільному утриманні. Це діти місцевих селян. Інші 30 учнів повинні були мати лише власний одяг, а всім іншим забезпечувала школа, 70 учнів платили в рік 40 карбованців і отримували гуртожиток, харчувалися, видавалась спальна білизна. В розпорядженні учнів була досить велика бібліотека: стара бібліотека графа Вороніна біля 2000 томів на французькій, російській і польській мовах і нова бібліотека, яку придбала школа - біля 8000 томів на російській мові (за часів радянської влади бібліотека була вивезена до Київського університету).

Для навчальних занять створено дослідний показовий хмільник, плодовий розсадник, парники, побудовано теплицю, молочну лабораторію, маслобойню, свиноферму. Вирощували велику рогату худобу польської породи. Для шкільних потреб було побудовано невеликий цегляний завод, майстерню по виготовленню черепиці, вапнярню, столярну і ковальську майстерні. Джерелом прибутків були тільки ліси, яких було біля 3000 десятин. Ведення планового перспективного господарювання школа розпочала у 1897 р.
У процесі організації господарства з польових земель було виділено декілька ділянок, які мали спеціальне навчальне призначення: дослідно-метеорологічне поле площею 4 десятини з фітофенологічними спостереженнями і метеорологічною станцією, дослідне поле на 16-ти десятинах, ботанічні, навчально-демонстраційні ділянки.
На дослідних ділянках всі роботи проводились виключно учнями школи.

До 1914 р. школа випустила багато спеціалістів по рільництву, хмільництву, садівництву, лісівництву. Спеціалісти були добре підготовлені теоретично і практично, могли вільно конкурувати з спеціалістами інших країн.
В 1914р., під час Першої світової війни, школа евакуювалась під Житомир в с. Березівку на хутір Черемошко в маєток німця - колоніста. У 1918р. школа повернулась з евакуації і проводить випуск в кількості 15 чоловік сільськогосподарського та лісового відділів. Після війни Кременецький повіт входить до складу Польської держави.
Наказом від 27 травня 1920 р. за підписом Й.Пілсудського поновлювалась діяльність навчального закладу. Білокриницьку сільськогосподарську школу включили до комплексу тодішнього Кременецького ліцею. Навчання в Білокриницькій школі розпочалося восени 1921 року. Навчальний заклад одержав назву: Білокриницька державна середня рільнича школа з лісовим відділом Кременецького ліцею в с. Білокриниця.
У 1924 році в Білокриницькій державній середній рільничій школі навчалось 78 студентів на двох відділах : лісовому і рільничому. Термін навчання 2 роки теоретично і один рік практики. Навчання велось на польській мові. В 3О-ті роки термін теоретичного навчання збільшили до 3 років, практика також відігравала важливу роль. До 1936 р. у Білокриницьку державну середню рільничу школу набирали юнаків, які закінчили 7 класів народної школи і успішно склали вступні іспити.

У 1936-1937 навчальному році школа пройшла акредитацію на вищий рівень. Зараховувати до школи почали юнаків, які закінчили 4 класи гімназії та успішно здали вступні іспити. Навчальний заклад прирівнювався до гімназії. Рільнича школа в Білокриниці в ті часи вважалась елітним навчальним закладом, особливо її лісовий відділ. Біля школи було відновлено стародавній Воронінський парк з дбайливим і суворим порядком у ньому. В ньому була дуже велика кількість цінних порід дерев, кущів та лісових квітів. Парк служив окрасою школи та навчальною базою для лісового відділу. 1 вересня 1939 року розпочинається Друга світова війна. Військові дії перекреслили всі навчальні програми Білокриницької державної рільничої школи. Рішенням польського військового командування Волинського воєводства корпуси Білокриницького навчального закладу перетворювались на військовий госпіталь. Школа швидко наповнилась медичним персоналом та хворими і пораненими військовими.

У вересні 1939р. Західна Україна переходить під владу СРСР. Навесні 1940 р. радянська влада вирішила відкрити навчальний заклад, який підпорядковувався б наркомату лісів УРСР. Була проведена ревізія та перепис майна Білокриницької школи. На початку липня 1940 р. з'явилося оголошення про відкриття лісотехнікуму і умови вступу в навчальний заклад. Навчання розпочалось з 1 вересня 1940р. Було зараховано не перший курс 47 хлопців і дівчат. Новий набір було поділено на дві групи "А" і "Б". Відновлено навчання на II курсі. Нараховувалось на II курсі 16 чоловік. В основному це були студенти-євреї, які втікали від нацистів.

У липні 1941р. Кременеччина була окупована гітлерівцями. У другій половині серпня 1941 р. окупаційна влада вирішує відновити навчання в с. Білокриниця. Навчальний заклад отримав назву: державна середня рільничо - лісова школа. Оголошувався прийом студентів на 1 курс. Школа укомплектувалась учнями. На лісовому відділі було III курси по одній групі, а на рільничому - II курси по одній групі. 1942-1943 н.р. приніс певні зміни - рільничий відділ закривався і переводився в інший навчальний заклад. Школа одержала назву Державна середня лісова школа.

Напружена обстановка в містах і селах Волині, звірства німців відображалися на свідомості молоді. Учні вели дискусії з найближчими друзями про боротьбу УПА Бульби-Боровця на Півночі Волині. Молодь школи почали контактувати з ОУН. На II курсі лідером ОУН (б) був М.Присяжнюк і Д.Фурманець. Вони поширюють листівки своєї організації, їм допомагає П.Михальчук. Існували на II курсі і лідери ОУН (м) В. Дідовий та Нечипорук. На III курсі діє виключно ланка мельниківської організації. Серед студентів пішов поголос, що окупанти найближчим часом збираються вивозити молодь на примусові роботи до Рейху і в першій половині 1943 року школа практично перестала існувати. У 1944 році відновилося навчання, перерване війною і евакуацією. На базі господарства відкрилась агрономічна школа. З вересня 1944р. навчальний заклад отримав назву – Кременецький лісотехнічний технікум. Перший повоєнний випуск припадає на 1947р. Тоді стіни технікуму залишили 11 випускників, які, отримавши диплом по спеціальності «лісозаготівельник», взялися за відновлення лісового господарства не тільки УРСР, а й усього СРСР. Кількість випускників з кожним роком зростала. Частина з них продовжувала навчання у вузах, інші – працювали у лісовому господарстві СРСР. Перші повоєнні роки для студентів і викладачів були дуже складні. Технікум мав у цей час своє підсобне господарство: утримуються корови, пасіка. Йде будівництво гуртожитку, відновлено роботу цегельного заводу, виготовляється черепиця. До послуг студентів і викладачів працює їдальня, буфет, кухня, пекарня, 2 магазини.

У 1949р. підсобне господарство технікуму було доволі потужне, як на той час: корови, бики, воли, свині, коні, вівці. Поліпшилось і забезпечення реманентом: сінокосарки, соломорізки, віялки були власними. У цьому ж році згідно із розпорядженням Міністерства освіти діловодство було переведено на російську мову.
Розширилась і спеціалізація технікуму. У 1950р. його стіни залишили випускники ІV випуску за спеціальностями: «лісозаготівельник», «лісотранспортник», «плановик» та «бухгалтер».

Багатим на події для технікуму був 1953р. У цей навчальний рік було створено нові відділи: електротехнічний та механічний і продовжено набір на уже діючі 4 спеціальності. Новинкою був набір спецгруп на ІІІ курс із випускників 10-х класів. Ці учні навчалися по прискореній програмі і закінчили навчання у 1955р. У грудні 1953р. було завершено проведення центрального опалення приміщень навчального закладу. Технікум стає потужною кузнею підготовки спеціалістів для народного господарства. Станом на 1 січня 1955р. тут навчаються 827 студентів.

У 1958р. започатковане відділення «Обробка деревини», яке давало путівку у світ спеціалістам-деревообробникам. У 1991р. відділ отримав назву «Технологія деревообробки» і готує техніків-технологів деревообробного виробництва. У 1959 р. при Кременецькому лісотехнічному технікумі було відкрито заочне відділення. Лісогосподарські та деревообробні підприємства делегували на навчання своїх кращих робітників, яким потрібна була відповідна теоретична підготовка.
З 1962 р у технікумі почало функціонувати відділення «Лісове господарство», яке готує висококваліфікованих спеціалістів лісогосподарської галузі.
Наймолодшим є відділення «Експлуатація та ремонт обладнання лісового комплексу», що проводить підготовку техніків-механіків.

Технікум пройшов акредитацію з спеціальності ''Обробка деревини'", "Лісове господарство" та "Експлуатація і ремонт обладнання лісового комплексу'". Проведено ліцензування на право провадження освітньої діяльності з наданням повної загальної середньої освіти на рівні державних стандартів. Студенти мають можливість навчатися виробничим професіям вальника лісу, верстатника деревообробних верстатів. У 2001 році проведено ліцензування на право одержання професії водія категорій "С" і "В''. У 2005р. технікум отримав статус коледжу.

В історії навчального закладу, як і в історії людства, основне місце займає особистість. Визначних висот в науці і народному господарстві досягли випускники коледжу: знаний у всьому світі О.Неприцький-Грановський, сьогоднішні світила науки С.Генсірук, І.Юхновський. В.Дідовий висвячується на священника і стає в майбутньому архієпископом Австралії і Нової Зеландії. Генеральним директором «Рівнеліс» стає випускник Шершун М.Х., «Тернопільліс» - Попадинець І.М.